Мабуть, кожен з нас хоча б раз у житті користувався послугами сантехніка. Чи то кран протікає, чи труба лопнула, не говорячи вже про засмічену каналізацію. Та чи багато людей знають, що сьогодні, 11 березня, відзначається Міжнародний день сантехніка, заснований Всесвітньою сантехнічною радою. Тож наша сьогоднішня розповідь – про одного з винуватців свята, слюсаря-сантехніка 4-го розряду, який працює в Синельниківському ЖЕК-2, Володимира Погорілого.
Взагалі за спеціальністю Володимир Володимирович є техніком лісового господарства, адже закінчив профільний Вінницький технікум. Саме за спеціальністю він працював довгі роки, обслуговуючи ділянку лісозахисних насаджень Синельниківської ділянки Придніпровської залізниці, яка простягається від Ігрені до Чаплиного. А коли на залізниці почалися скорочення, він, вальник лісу 6-го розряду, який часто допомагав в обрізанні та спилюванні дерев у Синельниковому, так би мовити, за старої приязні, прийшов до ЖЕКу-2.
Зараз на підприємстві працюють 5 слюсарів. Їх робочий день триває, як і у більшості працівників, з 8-ї до 17-ї. Втім, двоє по черзі залишаються чергувати до 20-ї години вечора, а у разі необхідності цілодобовий диспетчер викликає майстрів й серед ночі. Щоправда, нашого героя це не стосується, адже він мешкає в Чаплиному, тож швидко дістатися райцентру, та ще й посеред ночі, не вийде. 
Кожен зі спеціалістів несе «особисту відповідальність» у середньому за 5-6 багатоповерхівок мікрорайону. У чому полягає робота? До обов’язків входить обслуговування понад 3 кілометрів водопровідних та каналізаційних труб по кожному будинку. Додайте ще близько 160 метрів зливової каналізації та помножте все це мінімум на 5…
Найбільше «авралів», звісно, доводиться на холодну пору року, коли у будинкових підвалах, запроєктованих таким чином, що по них мали б проходити труби централізованого опалення з гарячою водою, система просто перемерзає. Тоді слюсарі-сантехніки беруть паяльні лампи та розігрівають стояки. Що ж до щоденної роботи – це ремонт водопровідних кранів, змішувачів, зливних бачків.
Звичний образ напівп’яненького радянського сантехніка, який крадькома пропонував «дефіцитну» прокладку для крану, сьогодні вже неактуальний – у сучасних водопровідних вузлах вони більше не використовуються, є лише кран-букси. Поміняти їх – справа кількох хвилин, та й взагалі, як каже Володимир Погорілий, сьогодні легше купити новий кран, ніж розкручувати, а потім закручувати конструкцію.
Ще один клопіт сантехніка – прочищення стояків. Помідори, картопля, ганчірки, підгузки, засоби гігієни, будівельне сміття, простирадла і навіть пластикові пляшки – все це і багато іншого Володимир Володимирович та його колеги витягають, ліквідуючи засмічення. Цікаво, хто це все кидає в унітази, як не самі ж жителі багатоповерхівок?
Ось така, на перший погляд, прозаїчна, але край необхідна робота, з якою наш герой справляється на відмінно. До речі, і про першу свою спеціальність він не забуває – обрізання дерев на мікрорайоні, та й взагалі по Синельниковому, не обходиться без його консультацій та підказок. Тож давайте сьогодні привітаємо з професійним святом і подякуємо Володимиру Погорілому та його колегам за те, що вони щодня виходять, якщо можна так сказати, на «мокрі справи». 

Оксана ЛЕНДА.