У цьому році минає десять років, як ми мали задоволення взяти в руки і прочитати книгу документальної прози про те, чим обернулася для українського села, колиски нації та держави, безглузда й злочинна аграрна реформа.

Вже вкотре перечитую цю книгу спогадів і мудрих розмислів нашого земляка Валентина Василенка і кожного разу знаходжу щось нове, на що раніше не звернула уваги. Я з того покоління дітей війни, що і Валентин Якимович. Як добре, що він написав про всіх нас, бо багатьох уже немає серед живих.
Це важливо для нащадків. Вони повинні знати, що, не зважаючи на складні життєві обставини, ми вміли робити добро для людей, бути щасливими. І встигли зробити чимало корисного для сіл своєї малої батьківщини – Синельниківщини. На жаль, на зламі епох багато чого зі зробленого тяжкою працею селян було просто знищено.
Про це і виклав на папері свої думки Валентин Якимович у книзі «На зламі». Для науки і пам’яті нащадкам. А мої думки про це – у вірші

Що нам треба?

Не дай нам, Боже, більш ніяких зламів,
Дай поступу вперед до єдності лиш нам.
І набудуй у душах наших храмів,
Щоб затишно було в них донькам і синам.
Відмолимо наш давній гріх розбрату,
У мирі й злагоді спокійно заживем.
Обновимо Вкраїну – нашу спільну хату,
Державу нашу. Все лихе зітрем.
А щоб змести його, то треба полюбити
І Землю нашу, і Слово, й Пісню, і Звичай,
Себе також. Нам бідним буть не личить,
Не личить у сусідів щось просить.
У нас всього доволі. Тільки б мати 
Снагу і розум, все до рук прибрати,
Не дати злодіям державу розкрадати.
Тоді не буде потрясінь і зламів
І запанує злагода між нами.

Зінаїда ГРУШКО-КОЛІНЬКО.
с. Старолозуватка.