«В житті ж не той самий багатий, хто купу грошей накопив» 
      (В. Деріглазов, «Любіть земну красу»)

Вперше я познайомилась із творчістю Володимира  Деріглазова на сторінках улюбленого «Берега Надій». Це був гарний вірш-присвята Ліні Костенко. Опублікована пізніше «Осенняя песня», що бриніла музикою, вразила довершеністю, тонким  ліризмом, глибиною таланту автора. Це стало приводом для заочного знайомства, що відбулося завдячуючи Зінаїді Дем’янівні Грушко-Колінько. Наступний вірш-пісня «Над рекою туман» підтвердив, що на літературно-мистецькому небосхилі Синельниківщини сяє нова яскрава зірка. Володимир має гарний голос, тож написані пісні сам і виконує під акомпанемент гітари. По батькові він-росіянин, тож пише  і російською, і українською мовами. До речі, його талант розкрився уповні вже у зрілому віці. А з чого ж усе почалося? 
Відпрацювавши 30 років у Синельниковому, він повернувся до батьківської хати, яка пусткою простояла 13 років у Миролюбівці. Дав усьому лад, розкопав палісадник і засадив усе квітами. Пізніше у пісні «Груша» про своє повернення він скаже так: «Повернувся, нарешті, додому, Грушу цю я стару обійняв. І почув знову тут рідну мову,Українські пісні заспівав». Це було не просто поверненням додому, Володимир повернувся до самого себе.
Кілька років жив самотою, аж доки життя не поставило йому дві п’ятірки, а Небо неочікувано піднесло розкішний дарунок – зустріч із Жінкою, яка стане його коханою і другом, дружиною і Музою. Ось тоді й заграло все довкола веселковими барвами і прокинувся до часу приколиханий талант поета-пісняра. Пише Володимир про кохання, про красу рідної природи. Уславив піснею Миролюбівку і сусідні Андріївку, Новочернігівське, Новий Посьолок. У чотирьох збірках: «Душею з природою», «Весняні крила», «Зелений гай», «Неосяжні небеса», ілюстрованих з тонким естетичним смаком самим автором, понад 140 віршів і пісень. Тут Деріглазов постає ще й самобутнім фотохудожником. Його яскраві фотопейзажі викликають захват!
Нещодавно Володимир і Світлана приїздили у Василівку-на-Дніпрі. Від спілкування з ними ще й досі тепло на душі. Вони такі справжні, щирі, переповнені любов’ю до всього прекрасного, до людей, і дуже милі. Високий і стрункий Поет - уособлення мужності і такого нині рідкісного лицарства, а його чарівна Муза - ніжності і жіночності. Це той рідкісний випадок, коли зустрілись і поєднались не просто споріднені душі, а дві половинки однієї душі. Їхній медовий місяць триває уже 7 років, а 2 роки тому вони повінчались у Храмі Покрови у с. Рубанівське, отримавши благословення священика Василя Пишного.
Їхньої любові вистачає й на те, щоб зігрівати нею інших. Вони загружають в авто апаратуру, гітару, альбоми і стенди, їдуть до одного з сусідніх сіл, збирають людей і влаштовують для них концерт. Володимир співає, а Світлана читає його вірші.
А то завелась якась копійчина, і вони вирішують влаштувати свято Масляної для односельців. Світлана пече млинці, дістає баночки з варенням, купують солодощі і готують концерт. При цьому знаходять час і садибу доглянути, і господарство попорати.
Їх не розуміють, дивуються, навіщо їм все це потрібно?
Відповідь знаходимо у казці «Сила-дерево» лікарки і письменниці Валентини Бритік (з нею я познайомилася влітку у музеї славетного козака Микити Коржа): «Багатство і щастя не в смарагдах та діамантах. Справжнє багатство - це дарувати іншим частинку самого себе, творити добро».              
В жовтні Деріглазови побували у Василівці-на-Дніпрі біля «Пупа Землі» - так ще називають поріг Ненаситець. На вершині  тисячолітнього кургану-могили вони  послухали розповідь про пороги, про Ревучий, згадали Шевченків  «Заповіт». Дізнались про те, що на цьому місці частенько стояла графиня Катерина Лярош - Муза композитора Петра  Чайковського, прапраонука першого губернатора Катеринослава І.М. Синельникова, палац  якого знаходився за кількасот метрів звідси.
З болем розповідало подружжя про сплюндрований і пограбований курган у Миролюбівці, про проблеми річки Терси. Від них я дізналась, що у Миролюбівці росте таволга, а білокорі красені-дерева біля підніжжя кургану називають білими тополями, і раніше вони росли біля кожної панської садиби.
Ну а потім біля підніжжя могили, яка береже в пам’яті передзвін струн кобзи і спів кобзарів, козацькі пісні у сучасному виконанні, зазвучали пісні Деріглазова - одна від іншої краща! В густому тумані, це було щось неймовірне! Щоб ви усміхнулись, процитую «Українські вечорниці»: «Петунія на скрипці вправно грає, Жоржина взяла в руки контрабас, І айстра в такт на бубні вибиває, Майор з Трояндою кружляють вальс…»
Володимир і Світлана обов’язково приїдуть ще і привезуть василівцям  свято. Чекатимемо!
Я ж зичу їм здоров’я. Багатство, якого ні за які гроші не купити, у них уже є. Хай лишень Всевишній вбереже їх від лихого заздрісного ока!

Людмила ЛЕНДА. с. Василівка-на-Дніпрі.