мы сегодня к походу готовы». Слова цієї пісні ще добре пам’ятають люди
старшого покоління. Пам’ятають і продовжують гордитись радянською
армією, бійці якої стали прототипами героїв кінофільмів «Добровольці»,
«Визволення», «Максим Перепелиця», «Іван Бровкін»...
Однак у тому,
що слова цієї пісні є актуальними і сьогодні, сумніви закрались давно.
Особливо після листів синів-військовослужбовців знайомих, які писали з
української армії додому: мамо, вишліть гроші на обмундирування, на
фірмові армійські ботинки-берці, щоб змінити на них «кирзачі». Не
хотілось вірити, що держава не може навіть просто вдягти свого
захисника. А ще ж потрібно навчити новобранців складній військовій
професії, де уже недостатньо просто прив’язати до лівої ноги сіно, а
до правої солому.
Та коли наші ракети потрапляють в броварські
будинки та в міжнародні пасажирські літаки, ці сумніви все посилюються.
Неодноразові ж заяви міністрів оборони про те, що через брак керосину
українські льотчики будуть «літати» лише на тренажерах, взагалі
змушують все важче вірити у неприступність наших кордонів. Не тільки
повітряних, адже, наприклад, через відсутність акумуляторів один-єдиний
український підводний човен так жодного разу й не вийшов у море (а коли
спонсори дали гроші, то інтенданти умудрились купити нестандартні
батареї).
Коли ж щороку по кілька разів почали вибухати військові
склади, то взагалі починаєш розуміти, що коли й надалі так піде, то
захищати рубежі буде і нікому, і нічим.
І ось останнє повідомлення
військових чинів: армія припинила закуповувати нові парашути для
аеромобільних військ, а через брак пального відміняються тренувальні
стрибки. Це значить, що просто не стане найбільш боєздатних, як
свідчить світова практика, повітрянодесантних частин.
Виникає
питання: а для чого тоді потрібна така армія? Чи не для того, щоб
головнокомандуючий міг театрально розгулювати у камуфляжній формі з
полковниками НАТО на фоні імітації успішного штурму умовного
противника. Чи для того, щоб утримувати генералів, яких в українській
армії більше, ніж у Бундесвері, годувати штаби та міністерство? А,
може, для того, щоб продовжувати розбазарювати досить таки потужний
армійський майновий комплекс, створений ще за часів СРСР?
В цьому
плані надзвичайно показовим можна вважати тост на одному з банкетів
наших севастопольських підшефних моряків, які щиро дякували за
допомогу: «До нашої співпраці ми відчували скруту. Зараз же у нас все
є: меблі, комп’ютер, ксерокс, ремонти в кабінетах зроблені». А хтось
з гостей зі смішком доповнив – от тільки кораблі не плавають, а так все
«о’кей»...
До речі, щодо імовірного супротивника. Хто він сьогодні у
нас, як у позаблокової неядерної країни? У військовій доктрині цього не
прописано та й чи є вона взагалі. А коли так, то як можна будувати нову
армію без розуміння її завдань? Контрактну чи
загальновійськовозобов’язану - без різниці.
Як на погляд цивільної
людини, взагалі потрібно змінювати структуру збройних сил. Акцент має
бути зроблений на прикордонні (в тому числі протиповітряні) та
антитерористичні підрозділи для забезпечення внутрішньої безпеки, та на
професійні аеромобільні частини для участі у миротворчих операціях. Та
парочка сучасних показових дивізій для участі у парадах та спільних
навчаннях.
Саме такі збройні сили будуть і ефективними, і посильними для державного бюджету.
|
