Мешканці району напередодні виборів до місцевих органів влади. Серед зареєстрованих кандидатів зустрічаються прізвища осіб, яких до виборів у районі не знали й не чули. А є і добре відомі громаді люди, котрі зарекомендували себе в районі успішними прогресивними бізнесменами, роботодавцями, особистостями.
Серед них і керівник селянського фермерського господарства „Рой” Володимир Рой. Редакція зустрілась з ним, щоб з’ясувати деякі немаловажливі питання.
- Володимир Миколайович, останні роки ви не цікавились політикою і ні у яких виборах участі не брали. Що змінилось сьогодні і що вплинуло на ваше рішення балотуватись до обласної ради?
- Стосовно байдужості до політики, то це не зовсім так. Поличним життям країни я цікавився завжди, бо, як каже народна мудрість, не будеш займатись політикою – політика займеться тобою. Просто моя цікавість до неї трансформувалась у конкретне сільськогосподарське виробництво. Не зрозуміло?
Тоді скажіть, хіба не політика вплинула на моє рішення при реформуванні колгоспів за часів Лазаренка закуповувати голштино-фризьку породу корів для розвитку молочної галузі? Звичайно ж, політика, яку проводив у той період Павло Іванович. Та ж сама політика, тільки уже державна аграрна, згодом змушувала вирізати цих корів і переобладнувати корівники під свинарники, відмовлятись від вирощування цукрових буряків, вводити до сівозміни ріпак. Бо що таке політика за Леніним – це концентрований вираз економіки. Тому хотіли б того чи ні, але ми всі залежимо від рішень політиків, особливо у нинішній час.
А його особливість у децентралізації влади. Якщо, знову ж таки політики, виконають обіцяне, то громади на місцях отримають значно більше повноважень, фінансів для облаштування свого життя. І мені не байдуже, в чиїх руках опиняться важелі впливу та хто формуватиме соціально-економічну політику району та області. Якою вона буде – на угоду тимчасовим вождям імпульсивною, від однієї крайності до іншої, чи стратегічно виваженою на десятки років, з ясно визначеними цілями? Я не хочу, щоб при владі лишались ті, чия політика, наприклад, призвела до закриття Тургенєвської школи, у якій я навчався, чи Шевченківської, яку я будував, будучи головою колгоспу ім. Тельмана.
На щастя, так в районі думаю не я один. Так само за розвиток сіл борються мої колеги Георгій Колпак, Віктор Бібік, Андрій Усов, Юрій Жулей, Володимир Постол, Микола Карасьов, Володимир Сулаєв, Дмитро Гапоненко, Микола Чабаненко, Геннадій Риженко, Валерій Аракелян, Костя Меренчук та інші. Під час одного з обговорень аграрних проблем вони і запропонували мені балотуватись до обласної ради. Відмовити їм я не міг, бо вийшло б, що на словах ми всі патріоти, а як до діла – так в кущі?
- Чому балотуєтесь саме від „УКРОПУ”, партії порівняно молодої і не сильно „розкрученої”? Чи не вплине це на рейтинг?
- Тут все дуже просто. Я довгий час, а точніше з моменту створення спільно з Святославом Олійником партії „Україна Майбутнього”, підтримував цю політичну силу і не бігав, мов маріонетка, до інших партій в пошуках теплого місця. Але оскільки сьогодні „Україна Майбутнього” об’єдналась з іншими патріотичними силами в партії „УКРОП”, я теж прийняв рішення її підтримувати.
А стосовно рейтингу, то я звик в житті всього домагатись сам і не збираюся й цього разу виїжджати на чиємусь авторитеті. Люди мають повірити мені і моїм ділам. Адже і особливість нинішніх виборів у відкритості партійних списків. Тобто, люди голосуватимуть одночасно і за партію, і за конкретного кандидата. Тому я боротимусь за довіру виборців, а не за мандат, який без підтримки людей мені не потрібен.
- Не ображайтесь, Володимир Миколайович, на наступне запитання, але ми не можемо його не задати: золоті гори під час виборів обіцяють всі, а після і дорогу забувають до людей. Чим можете гарантувати виконання своїх обіцянок?
- Можливо, це прозвучить пафосно, але я скажу – совість не дозволить мені відступити від даного слова. Пам’ять про дідів та батьків, прах яких покоїться на тургенєвському кладовищі, не дозволить мені відступити від даного слова. Любов до дітей та онуків не дозволить мені відступити від даного слова.
Я народився, живу і до кінця віку уже залишусь на Синельниківщині. І якби я лише молов язиком, то не було б тих конкретних справ, які сьогодні зроблені. З року в рік ми вкладаємо величезні кошти не у золоті унітази чи будівництво маєтків, а у розвиток виробництва. Скажу лише одне – я і мої діти створили понад 200 робочих місць. З першого дня роботи керівником господарства я ні на день не затримав виплату заробітної плати, протягом трьох останніх років С(Ф)Г „Рой” займає перше місце в районі по врожайності ранніх зернових, механізатори працюють на сучасній комфортабельній техніці, а не ковтають пилюку на розбитих ланцях, розвиваємо свинарство, де утримується до шести тисяч свиней, займаємось молочним та м’ясним скотарством, на яке через ту ж політику – цінову – більшість моїх колег махнули рукою.
Сподіваюсь, що все це я роблю правильно. Переконає людей у щирості моїх дій і міцності слова? Надіюсь, що так.
- Що б хотілось змінити в житті людей після перемоги? Чи знаєте, з чого почати?
- На друге питання відповім „так” – з чого починати, знаю, адже у 1998 році уже був депутатом обласної ради, і механізм її роботи мені відомий.
А що хочеться змінити? Все – знизити комунальні тарифи для населення, ціни на ліки, відремонтувати дороги, зупинити занепад села, закриття шкіл, садочків, лікарень, зупинити війну на сході країни. Та чи все у компетенції депутата обласної ради? На жаль, ні. Тому почнемо з найбільш нагальних і близьких для людей проблем. До речі, про багато з них я дізнався саме під час передвиборної кампанії.
Наступний крок – справедливий розподіл обласного бюджету, щоб наш район не став пасинком, як було нинішнього року, коли на реалізацію районних програм не було виділено жодної гривні.
А далі все підкаже життя і люди.
- Що ж, бажаємо успіху і перемоги!
- Спасибі!
Розмову вів Станіслав ТКАЧОВ.
|
