Що найважливіше для життя у селі? Відповідь на це питання ми спробували знайти спільно з Великомихайлівським сільським головою Анатолієм Яроховичем. Визначили шість критеріїв: робота, доступ до благ цивілізації (безперебійне водопостачання, освітлення вулиць та ін.), наявність соціальних об’єктів, безпека, дозвілля та спорт, дороги. І, як кажуть, по порядку.
Люди здавна селились там, де була вода. Сьогодні водопостачання сільради забезпечується зі свердловин та двох напірних башт. Одну для потреб мешканців сіл Кодацького та Київського кілька років тому капітально відремонтували, а башту у Великомихайлівці торік встановили нову. Все це стараннями виробничого сільгоспкооперативу „Україна”. Його ж спеціалісти й обслуговують водомережі, насоси у свердловинах і т. д. Населення лише символічно сплачує за електроенергію згідно з встановленими виконкомом тарифами. Зокрема, за кожного мешканця оселі по 15 гривень на місяць, за кожну корову по 6 та свинку по 3 гривні. Та хто його вслідкує за кожним поросям чи за хитромудрими витівками поливальників полуниці або огірочків? Тому в цьому питанні громада ще, можна сказати, живе в залишках соціалізму і відповідальна за сплату абонплати Тетяна Крініцина більше покладається на совість своїх земляків.
У периферійних селах Носачі та Заяче централізованого водопостачання немає та й, мабуть, уже не буде. Адже лишилось там по кілька хат – наслідок неодноразових аграрних реформ – і молодь там уже не селиться...
Про освітлення вулиць в селах можна сказати одним реченням – це ще один залишок соціалізму: ліхтарі світяться скрізь і цілу ніч за рахунок сільської ради. На думку членів виконкому, півтори тисячі на місяць, завдяки енергозберігаючим лампам, сума посильна для місцевого бюджету, то ж мешканців вирішили не турбувати.
А от про соціальні об’єкти варто розповісти детальніше. Найперший – місцева школа, яка спочатку стала НВК, а потім звичайним дитсадочком та перейшла на баланс сільради.
Так кілька років тому захотілось матерям школярів, яким здалося, що їхніх чад краще майбутнє очікує у сусідній Миролюбівській школі. Об’єктивності ради слід все ж сказати, що на той час миролюбівський педколектив вважали сильнішим. Але не врахували одного – чи зручно шести-семирічному малюку трястись рано-вранці в шкільному автобусі за десяток кілометрів і аж до вечора бути поза увагою батьків? Однозначно ні, тому й заговорили про повернення у приміщення НВК (до речі, п’ять років тому капітально відремонтованого кооперативом за ініціативи голови Георгія Колпака) початкових класів. Наразі у цьому питанні є підтримка як голови райради Юрія Мартиненка, так і райво, тому з цьогорічного 1 вересня тут надіються на появу першачків.
А поки що завідуюча садочком Маргарита Субачева зі своїм колективом у складі Вікторії Скрипачової, Вероніки Пономаренко, Тетяни Макогон, Світлани Лепітько, Олени Оберняк, Лариси Башук, Василя Палічука, Вікторії Марченко мають клопіт з вихованням двадцяти трьох дошкільнят і надіються на відкриття ще однієї групи. В цьому є і потреба, і можливість, адже за символічну батьківську плату в розмірі 88 гривень на місяць дитина знаходиться під наглядом, отримує дошкільне виховання та звикає до життя у соціумі.
Історія фельдшерського пункту має мало не детективний характер. Спочатку, більше десятка років тому, його селянам захотіли збудувати за кошти районного бюджету. І хоч справою опікувався особисто голова РДА, але так і не вгледіли, як підрядники гроші розтринькали, а ФП не побудували. Так би, можливо, і не мали великомихайлівці своєї мед-установи, коли б не звернулися ветерани з проханням до голови ВСК «Україна» Георгія Колпака добудувати нарешті фельд-шерський пункт. Чотири роки тому він відчинив свої двері сельчанам, де меддопомогу землякам надають Світлана Лепітько та Олена Мітіна. З року в рік установа поповнюється медобладнанням, для екстрених викликів медики мають скутера і в змозі відвідувати хворих на дому.
Для проведення дозвілля великомихайлівці мають великий клуб і одночасно велику проблему. Збудований ударними темпами під час лазаренківської конференції він виявився енергетично неефективним за нинішніх цін на енергоносії і тому залишився без опалення. Тому крім дискотек для молоді, та й то переважно в теплу пору, тут нічого не проводиться. А бібліотеку, яка також тут знаходиться, уже запланували перенести у приміщення НВК, де є і Інтернет, і супутникове телебачення.
Кілька слів про безпеку, що досить суттєво для найвіддаленіших від райцентру сіл. Кілька років тому тут спостерігався справжній розгул банд коровокрадів. Не одне домогосподарство втратило свою годувальницю чи бичка і жодного разу злочинців не було знайдено. На міліцію надій не лишилось вже ніяких, і громада організувала загони самооборони та щоночі представники сільради, спеціалісти кооперативу, мисливці патрулювали села.
Зараз подібного «безпрєдєлу» не спостерігається, та й поліція стала працювати краще, вважає сільський голова. Зокрема дільничний інспектор Єгор Шалда регулярно проводить прийоми громадян, притиснув самогонників, веде роботу з неблагополучними сім’ями.
Одне лиш зали-шається проблемою – зв’язок. Для надійного стільникового по-трібна нова вежа, допомогти збудувати яку обіцяли кілька нардепів, а укртелекомівські телефони мовчать уже майже рік. Спочатку зв’язківці все списували на крадіїв кабелів, а потім, схоже, просто втратили до таких сіл комерційний інтерес. І ніяка влада не може чи не хоче вплинути на цю приватну «контору».
Стосовно робочих місць, то все добре видно з довідки. Хто хоче бути в колективі – завжди знайде роботу у сільгоспкооперативі. Хто відчуває прагнення до самостійництва – теж може себе реалізувати. Але при цьому сплачує один з найвищих в районі земельних податків – 0,6 відсотків від вартості землі, тобто по 2,2 тисячі гривень за пай. Сільська рада також залучає одноосібників і до проведення загальних заходів на території сільради, і до снігоборотьби. Хоча левова доля всіх цих турбот традиційно лягає на плечі ВСК «Україна».
Ось так, в загальних рисах, ніби все сказали про життя людей у Великомихайлівській сільраді. Хтось з читачів може дорікнути, що забули про дороги. Ні, не забули, про них просто нічого сказати без матюків. А наша ж газета дозволити собі такого не може. І сільській раді в їх жахливому стані також не дорікнеш, бо у їхній комунальній власності усього 280 метрів, а все решта – царина райавтодору.
Станіслав ТКАЧОВ.
P.S. Громада Велико-михайлівської сільської ради висловлює щиру вдячність голові ВСК „Україна” Г.В. Колпаку за підтримку, небайдужість, чуйність і щоденну турботу про життя односельців.
Довідка "БН": на території Великомихайлівської сільської ради розташовано п’ять населених пунктів: Великомихайлівка, Носачі, Кодацьке, Київське, Заяче. В них торік мешкала 491 особа, з яких 111 пенсіонерів, 32 дитини до п’яти років, 49 школярів, 112 - молоді віком від 17 до 35-ти років.
Площа сільської ради складає 4985,5 гектарів, з яких 4792,3 гектари сільгоспугідь (3996,28 га ріллі). Розмір земельного паю (умовних кадастрових гектарів) – 10,17 га. Бюджетоформуюче підприємство – виробничий сільськогосподарський кооператив „Україна” (голова правління заслужений працівник сільського господарства, почесний громадянин району Георгій Колпак). На території сільради знаходиться два С(Ф)Г та 74 одноосібних селянських господарства.
Соціальна інфраструктура представлена дитячим садочком (у недалекому минулому і, сподіваємось, у близькому майбутньому НВК), будинком культури, бібліотекою, фельдшерським пунктом, поштовим відділенням та двома магазинами.
Сільська рада може похвалитись чотирма довгожителями. Це Павло Олександрович Данильченко (колишній голова колгоспу „Україна”) та Іван Андрійович Білий (колишній тракторист колгоспу), яким виповнилось 93 роки, Катерина Федорівна Бут (колишня комірниця господарства) та Петро Петрович Коробка, яким виповнилось по 92 роки.
Сільську раду очолює Анатолій Ярохович.
|
