18-річний кіномеханік, який «крутив кіно» у Василівському клубі, пішов захищати рідну землю у серпні 1941-го.
Пішки разом з іншими призовниками до Чаплиного, звідти поїздом до Бердянська, Мелітополя, Генічеська… Кавказ (і наше місто-побратим Гурджаані), Кубань, Ростов – цими містами пройшов наш земляк Микола Сивоконь. Коли більшість хлопців прагнули потрапити до артилерійських військ, він обрав саме спеціальність зенітника. Та війну Микола Панасович пройшов здебільшого зв’язківцем – людиною, яка завжди «крайня». «Нас лаяли найбільше, адже зв’язок – найнеобхідніша річ в умовах війни. А як тут забезпечиш безперебійну роботу, коли щойно полагодив кабель на одному березі, як його тут же порвало на протилежному», - згадує ветеран.
Так, по коліна у холодній воді, він налагоджував зв’язок при форсуванні Дніпра, Південного Бугу, Дністра. Їх «легкий» зенітний полк перекидали на підтримку то в одне, то в інше місце, а вони йшли, стріляючи, прокладаючи й змотуючи кабелі, і знову залишаючись винними в усіх негараздах.
Війна для Миколи Сивоконя скінчилася в Австрії. І по сьогодні Микола Панасович пам’ятає назви місць, де салютував Перемозі: Відень, Штоккерау, Штеттен. Тут він стріляв у повітря, сміючись і плачучи одночасно.
По війні повернувся до рідного Синельникового, де працював на заводі ім. Комінтерна, пройшовши шлях від слюсаря-монтажника до начальника цеху та головного металургу підприємства. Вже котрий рік перебуває на заслуженому відпочинку, та попри час не залишають ветерана спогади про війну, бойових побратимів. А ще постійно нагадують про себе отримані контузії…
Напередодні великого дня Перемоги Микола Сивоконь відсвяткував 96-й день народження. Нехай ще довго залишається в строю наш славетний земляк. Здоров’я й бадьорості, шановний Миколо Панасовичу!
Оксана ЛЕНДА.
|
