Учні 5-го класу Циганівської середньої загальноосвітньої школи відвідали і познайомилися з учителем-ветераном Тетяною Лукінічною Ткач, яка розповіла про себе і свою родину. Тетяна Лукінічна викладала українську мову та літературу, навчаючи циганівських школярів протягом 50-ти років. За цей час досягла високих успіхів, навчаючи та виховуючи підростаюче покоління, отримала звання «Відмінник народної освіти» УРСР, а зараз перебуває на заслуженому відпочинку. Не одне покоління учнів завдячують їй своїми знаннями, успіхами та надбаннями, адже саме вона вивела їх у люди, допомогла вибрати правильний шлях у майбутнє.
Тетяна Лукінічна виростила двох дітей: доньку Людмилу та сина Юрія. Обоє стали професійними лікарями: сімейним лікарем та хірургом. Її чоловік, Василь Ткач, учасник бойових дій Другої світової війни. 17-річним добровольцем пішов на фронт піхотинцем. Окопи. Бої. Лінія фронту. На своїх плечах витримав всі випробування війни. З 1943 року Василь Степанович брав участь у багатьох локальних і масштабних операціях на території Радянського Союзу. Від рідної хати до самої Німеччини крокував пішки. Потім визволяв Пруссію, Угорщину, Чехословаччину, був тричі поранений. Після перемоги в 1945 році ще тривалий час виконував військовий обов’язок на звільнених від фашистів територіях. Був нагороджений орденом Вітчизняної війни ІІ ступеню та медалями «За перемогу над Німеччиною», «За бойові заслуги», «За взяття Відня», «За взяття Будапешта» та інші. На жаль, сьогодні уже Василь Степанович пішов із життя, залишивши по собі світлу пам’ять.
На долю їхнього сина Юрія також випало нелегке випробування. Більше року він рятував від смерті поранених бійців в зоні проведення АТО. За цей час побував в «Іловайському котлі», де оперував в польових умовах майже цілодобово, в Маріупольському шпиталі, на передовій. Лікував військових і цивільне населення. Сам же Юрій Васильович вважає найбільш складним моментом в цій справі не небезпеку, з якою він стикався щосекунди, не довгу розлуку з рідними та близькими, які хвилювались за нього, а транспортування ранених бійців з оточення через блокпости. Доводилось довго домовлятися і пояснювати, витрачаючи на ці перемовини багато часу, такого важливого для кожного пораненого. Під виглядом поранених виводив воїнів із оточення, імітуючи перев’язки. Адже ці хлопці захищали міст, через який рухались бійці, і не встигли евакуюватись вчасно. Юрій Ткач згадує:
- Дуже тяжко бути далеко від сім’ї. Адже мама, дружина, діти, рідні і близькі хвилюються, сумують і чекають на повернення живим і здоровим. Підтримували мене як могли. Часто спеціальною поштою надсилали посилки з фруктами та різними смаколиками, ними пригощав поранених і колег. Але інакше вже й не вчинив би.
Таким чином він врятував життя багатьом воїнам. Йому присвоїли звання «Генерал-майор медичної служби», почесний громадянин міста Очаків Миколаївської області, де він проживає разом із сім’єю. І ми пишаємося тим, що Юрій Васильович наш земляк, навчався в нашій школі. Ми щиро бажаємо йому здоров’я, наснаги і мирного неба над головою. А також дуже вдячні Тетяні Лукінічні за те, що віддала 50 років Циганівській школі і виховала сина-героя.
Любов ТЕТЕРЯТНИК,
вчитель Циганівської СЗШ.
|
