На заслужений відпочинок кавалер орденів Жовтневої революції та Трудового Червоного Прапора Микола Ананійович Брага пішов у віці 67 років. Завжди сповнений енергії, може б, іще працював, однак почалися проблеми із зором, слухом – далися взнаки роки війни. Його та однолітків фашисти перед відступом змушували виконувати важкі роботи. Що планували зробити з ними в подальшому - сімнадцятилітні юнаки так і не дізналися: вибрали момент, коли охорону було послаблено, і втекли. -Наші війська підходили до Дніпропетровська і, звичайно, німцям було не до нас.
Згодом Микола Ана-нійович отримав серйозну травму голови. Однак хто тоді на це звертав увагу!
До селекційно-до-слідної станції Микола Брага із сім’єю приїхав у 1960-му на посаду агронома-насіннєвода. Однак в цій якості працював недовго. Одного разу його до свого кабінету запросив директор селекційно-дослідної станції Маркіян Бугаєнко. А вже наступного дня перед своїми колегами відрекомендував нового керуючого і свого заступника Миколу Брагу.
- Причому, - як пригадує Микола Ананійович, - сказав просто: знайомтесь. І вийшов.
Завоювати довіру самого Бугаєнка – це велика честь. Однак Брага не малював над своєю головою ніяко-го ореолу. Знав: на нього чекає нелегка робота. Великий колектив людей, техніка... Та хіба тільки це?
Бугаєнка завжди шанував за мудрість, вміння працювати з людьми. Від нього перейняв такий стиль в керівництві: не тиснути на підлеглих, давати їм свободу. Бо коли весь час вказувати, людина починає губитися, врешті втрачає самостійність, тільки й чекає, що скаже начальство. Бувало, приїжджає Брага на тік чи на іншу дільницю, цікавиться у керівника середньої ланки, як ідуть справи, чи не потрібна допомога. Чує у відповідь, що все нормально, проблем немає. Микола Ананійович тисне руку і їде далі.
Авторитет Брага мав неабиякий. І хоч, як сам каже, не тиснув на підлеглих, однак до його думки завжди прислухалися, йому довіряли як директор, так і керівники інших служб. Його знали в районі, області. До нього за порадою з проханням допомогти йшли рядові працівники селекційно-дослідної станції.
Свої нагороди вважає заслуженими. Самовідданою працею (майже завжди ненормований робочий день, часто без вихідних), добрими здобутками, а ще вмінням спрямувати людей до сумлінної праці, дійти до кожного серцем та душею.
В розмові ми не могли обійти тему сім’ї.
Дізналися, що з дружиною Нінель Юріївною виростили двох синів, мають трьох онучок, п’ятьох правнуків, один з яких є студентом Київського політехнічного вузу. Діти навідують батьків, котрі й нині мешкають на території селекційно-дослідної станції в гарній дворівневій квартирі.
- Колись ми пишалися своїм житлом, - говорить дружина Миколи Ананійовича. – Однак нині непросто в ньому жити. Найго-ловніше – підніматися сходинками на другий поверх, де знаходяться спальні кімнати.
Чоловік повністю втратив зір (Микола Ананійович переніс три операції на очах, однак позитивних результатів вони не дали), а ще має проблеми із слухом.
Понад 60 років налічує їхнє подружнє життя.
- Всього у нас траплялося. Як у кожній родині, - говорить Нінель Юріївна.
Сім’я Брагів має два паї на землю. Виручені кошти разом з двома пенсіями допомагають вижити в такий складний нині час, коли ціни на ліки, продукти, а також тарифи весь час підвищуються.
Шостого червня цього року ветерану праці, двічі орденоносцю Миколі Ананійовичу Бразі виповниться 90. Бажаємо йому здоров’я, благополуччя.
Віталій ПЕТРОВ, секретар районної ради ветеранів.
Ася МАРИНЕНКО.
|
