Лідія Синєбок народилася у 1930 році у селі Новоолександропіль. Закінчила всього три класи, коли почалася війна.Батько, який на Курській дузі потрапив у полон, після війни за «доброю» радянською традицією був відправлений на два роки до таборів на Донбас як зрадник. Повернувся у 1949-му вже хворий, і в 1956-му помер.
Залишившись із мамою удвох, Ліда в 15 років пішла працювати на трактор - причіпляла до нього плуги, сіялки, перевіряла, чи чисті вони тощо. «Там їсти давали, то ж я вдень юшку посьорбаю, а хліб додому несу, бо братик був пухлий від голоду», - згадує жінка.
Восени 1950 року орали якось за залізницею, плуги забилися землею, трактор перекинувся. Ліда тоді серйозно постраждала: порізало ногу, поламало ребра. Втім, після одужання вона знов повернулася до машин. А в 1954-му голова тодішнього колгоспу ім. Ворошилова безапеляційно промовив: «Досить! Тепер вже хлопців більше стало, то ж давай до корів. Техніка – то чоловіча справа».
Лідія Яківна проробила на фермі до самої пенсії. В її групі було 12, потім 15, а згодом, з впровадженням механізованого доїння, і 20 голів. У 1969 році стала трьохтисячницею, а потім вийшла і на показник 4 тисячі літрів на рік.
Пригадує, як наприкінці 70-х років минулого століття Микола Зузик, який тоді, як і сьогодні, очолював колгосп «За мир», під час розмови дізнався, що Ліда з чоловіком (він робив на фермі скотарем), обидва передовики, хотіли б мати машину. Втім, за радянських часів її не можна було просто купити, навіть за наявності грошей. Треба було записатись в довжелезну чергу і чекати, інколи й роками. Тому Микола Іванович звернувся з клопотанням до райкому партії, і вже через пару місяців сім’я отримала листівку з запрошенням до автомагазину.
А навесні 1982 року Лідія Яківна в одній із центральних газет прочитала указ Президії Верховної Ради СРСР, в якому серед інших нагороджених побачила й своє прізвище. Орден «Знак Пошани» їй вручив перший секретар Дніпропетровського обкому партії Євген Качаловський.
Сьогодні Лідія Синєбок живе в Тургенєвці. У квітні цього року пішов з життя чоловік. Втім, їй не дають відчути себе самотньою ані діти з онуками, котрі частенько навідуються до мами й бабусі, ані односельці, які опікуються цією маленькою худенькою жінкою, шануючи її наче рідну матір.
Оксана ЛЕНДА.
|
