Минулої суботи начальник районного управління агропромислового розвитку Микола Малюков запросив редакцію „Берега надій” взяти участь у незвичному експерименті – перевірити, наскільки правдиво звітують наші фермери про урожайність ранніх зернових.
Формальним приводом такої незвичної акції стала наполовину іронічна репліка голови ради сільгосппідприємств Георгія Колпака після перегляду районного зведення ходу жнив:
- У нас одні урожайність ховають, а інші „накручують”. Ось, наприклад, мій кращий товариш і лідер агробізнесу Синельниківщини Володимир Рой показав урожайність пшениці аж 52 центнери з гектара. Так точно буде перше місце по району, бо спробуй дані перевірити при наявності власного елеватора...
Та Микола Степанович сприйняв ці слова аж ніяк не як жарт, оскільки давно виступає за об’єктивність та проти показухи. То ж, не шкодуючи ні власного, ні нашого вихідного, він своїм скромним „Ланосом” уже мчить нас до поля С(Ф)Г „Рой”. Ще здалеку видно, як технічно організовано жнива у цьому підприємстві: лан здалеку нагадує ранковий двір тракторної бригади, наскільки людний і наповнений механізмами. Тут разом працюють чотири потужних імпортних комбайни, одразу за ними снують два сучасні важкі трактори з дисковими боронами, які закривають вологу і практично готують поле до майбутнього посіву, поряд чергує пожежний агрегат, а вздовж дороги вишикувалось кілька КАМАЗів з причепами, щоб не допустити найменшого простою збирального агрегату.
Зі сходів найближчого „Джон Діра” спускається Анатолій Рой і дає команду для початку експерименту. Комбайнер повністю звільняє бункер від зерна, виставляє на комп’ютері задану площу збирання – один гектар – і заїжджає в загінку слідом за іншими комбайнами. Не минуло і півгодини, як наповнений бункер уже перевантажений до грузовика і той мчить до вагової. Згодом звідти доповідають – урожайність 62,2 центнера з гектара. Залишається додати, що то була пшениця сорту „Місія” Одеської селекції по попереднику ріпака.
 
Озброївшись такими даними, прямуємо до „винуватця” всієї цієї катавасії, щоб підтвердити справедливість звітних даних. Їдемо напрямки через поля колишнього колгоспу ім. Тельмана і поступово настрій псується. Дуже вже великий контраст між тільки-но побаченими і тутешніми полями. По-перше, спостерігається відверте засилля соняшника, але і той має непривабливий вигляд: рідкий, блідий, з дрібною шляпкою. Не інакше, як тут продовжують практикувати його як монокультуру. Можна лише здогадуватись, який мізерний прибуток отримують тут з гектара і якої орендної плати очікувати людям. Лякають своєю руйнівною порожністю зарослі бур’янами галявини колишнього будівельного двору, пташника, свинарника, сінника...
Та ось переїжджаємо балочку і поля знову виказують справжніх господарів, особливо п’янким запахом гречки. В небагатьох сільгосппідприємствах можна її знайти, серед яких ВСК „Україна”. Керівник підприємства Георгій Колпак з хитрою посмішкою вислуховує результати нашого експерименту і заявляє:
- Вірю. Після того, як наша „Фаворитка” по гороху дала майже 60 центнерів з гектара при мінімальній кількості добрив, можу тільки порадіти за результати роботи Володимира Миколайовича, який агротехнічну карту витримав повністю та все зробив для високого врожаю.
 
І пропонує поїхати на поля. Однак, прямує чомусь не до жниварів, а в протилежний бік до поля з качанистою.
- Повірите, що такою може бути кукурудза по соняшнику? - говорить він, не дістаючи простягнутою рукою до верхівки стебла. – Таких сприятливих погодних умов для неї я давно не пам’ятаю. Не прогадав, хто її посіяв. А песимістів стосовно можливої низької ціни на зерно я не підтримую – в разі чого, свині з’їдять і все одно в касі матимемо живу копійку.
Залишається додати, що на цьому полі посіяно ранньостиглий гібрид „Оржиця” з густотою 60 тисяч рослин на гектар.
На полі ж з пшеницею все як в усіх: торохтять комбайни, обдаючи зівак половою, снують вантажівки з повновісним зерном. Хоча ні, помічаємо деяку особливість – за кермом одного з комбайнів обличчя дуже вже юного комбайнера, який і до керма толком не дістає.
- Це мій старший міський онук Гліб пізнає усю радість хліборобської праці, - пояснює Георгій Колпак. - А то вони там скоро будуть думати, що паляниці на деревах ростуть...
Насамкінець Георгій Васильович поділився своїм агрономічним досвідом. Зокрема, в „Україні” твердо зупинились на трьох сортах пшениці: „Фаворитці”, яка є найкращою по соняшнику, „Смуглянці” та „Єдності”. Практично все насіння намагаються вирощувати самостійно, купуючи для розмноження еліту. Від гороху не відмовляються, як одного з кращих попередників, а от пар визнали економічно неефективним. До жнив мали 900 гектарів пшениці і по 200 гектарів озимого та ярового ячменю.
Миколу Івановича Зузика разом з сином зустрічаємо на трасі біля комбайнів, які саме збирали насіннєві ділянки. „За мир” давно співпрацює з „Піщанським”, яке надає їм еліту кращих сортів, які потім і вирощують у господарстві:
- На чому-на чому, а на насінні ми ніколи не економимо і цього року для наших півтори тисячі гектарів купили його майже на 700 тисяч гривень. Не даремно ж народна мудрість стверджує: що посієш – те і пожнеш, і ми не збираємось спростовувати цей постулат.
У ТОВ „Агросвіт” потрапили саме на вечерю. В полі розгорнулась пересувна кухня, господиня якої Наталія Гудима щедро частувала хліборобів картоплею з рибою, смачнючими малосольними огірочками, компотом з домашньою випічкою та морозивом, яке було аж ніяк не зайвим після пекучого дня.
На час нашого візиту саме це господарство мало найвищу в районі урожайність ярового ячменю – 35 центнерів з гектара. А от стосовно пшениці, то і сорока центнерам раді:
- Поля славгородської зони істотно постраждали від посухи, - пояснив керівник Микола Карасьов під гуркіт трьох „Нив”, які вже рідко в яких великотоварних сільгосппідприємствах можна побачити.
- Це не ті „Ниви”, які були при колгоспах. Це сучасні машини з гідростатикою, кондиціонером і іншими надбаннями технічного прогресу. Їх продуктивність за світовий день – 60 гектарів. А ще вони створюють робочі місця для механізаторів, що для мене також важливо. Хоча, не буду кривити душею – про сучасний комбайн уже мрію. І взагалі, поступово переглядаю традиційні технології в світлі нових умов господарювання. Наприклад, нещодавно придбані нами „ноутілівські” сівалки виявилися таки ж кращими від „сезешок”. Вже друге літо через високу вологість грунту ми відмовляємось від обов’язкової раніше ранньої оранки, щоб уникнути масового забур’янення та зайвої груди на полі. Тому спочатку дискуємо, а оратимемо пізніше.
Також розказав, що у господарстві уже почався розрахунок з пайовиками, активно завозиться до кожного двору солома ярового ячменю (іншу люди тут не визнають).
Того дня ми з Миколою Малюковим також оглянули фермерські поля Новоолександрівської та Гірківської сільрад, на більшості з яких дозрів непоганий врожай. Від них, як і від одноосібників, в районі теж очікують своєчасної і правдивої звітності та сплати належних податків. Бо кожен гектар синельниківської землі повинен працювати не лише на його господаря, а і на громаду також.
Станіслав ТКАЧОВ.
|
