Нещодавно редакція відвідала ветерана Другої світової війни Анатолія Хасенка. Наш візит припав на переддень Великодня, тому ми не могли не поздоровити дідуся з цим світлим святом. Пасочка, чай, цукерки - невеликий, скромний подарунок, але дідусю приємно. Також ми із задоволенням поспілкувалися з ветераном.
Анатолій Семенович народився 1-го липня 1925 року в селі Новомиколаївка неподалік Синельникового. До того, як потрапив на фронт, разом з батьком працював муляром. В 43 році був призваний до армії. До початку війни встиг закінчити лише 8 класів. У досить юний вік Анатолій Семенович мав вивчати не звичні шкільні дисципліни, а розбиратися, як відрізнити свист падаючої міни від звуку снаряду, вчитися рити окопи та виживати на війні. Ветеран воював у складі 3-го Українського фронту, форсував Дніпро.
Війну закінчив на кордоні Австрії та тогочасної Чехословаччини у 1945 році. Має декілька поранень. Нагороджений медалями «За відвагу» та «За перемогу над Німеччиною».
Після великої перемоги повернувся на малу Батьківщину, оселився в Синельниковому. Тут закінчив 9 та 10 класи у вечірній школі. З посмішкою згадує свій випускний вечір, коли приніс дівчатам великий букет троянд, чим розчулив їх. Отримавши атестат, вступив до аграрного вузу. Після 4-х років навчання почав працювати за спеціальністю. Дідусь розповів, що довелося йому попрацювати не тільки на Синельниківщині, а й декілька років у Васильківському розпліднику. Ветеран каже, що саме в цей час засаджували трасу Синельникове – Павлоград акацією і шипшиною, які були вирощені ним та його колегами.
У 95-річного дідуся є діти, які частенько навідуються та опікуються ветераном, а коли їх немає поруч, на виручку завжди приходять сусіди, які з радістю допомагають поратися по господарству, обмінюються новинами та слухають історії з життя Анатолія Семеновича.
Тож давайте і ми будемо брати з них приклад та не забуватимемо про тих, хто подарував нам можливість жити під чистим небом.
Євгеній ТИЧИНА.
|
