«Я щаслива, що живу», – під таким девізом пройшла презентація книги Зінаїди Грушко-Колінько «Вибране».
Це не перша книжка, видана поетесою, а наче звіт про свою творчість за останні роки, бо вірші Зінаїда Дем’янівна почала писати ще в шкільні роки.
На презентації пролунало безліч гарних слів і побажань на адресу поетеси: здоров’я, довгих років життя, нових творчих злетів бажали голова районної ради Н.В. Задорожня, заступник голови райдержадміністрації М.С. Малюков, голова районної ради ветеранів І.О. Житніков.
З великою теплотою, дружніми побажаннями та коротким екскурсом в написані нею вірші привітав Зінаїду Дем’янівну В.А. Василенко. Він наголосив: в її віршах воістину дочірня любов до своєї країни, достойна людська гідність і людські страждання. Це і чиста сльоза на дівочих віях, і муки і радість матері, і усмішка на вустах дитини. Вона не пише, а сльозами виводить свої слова, сказав Валентин Якимович.
Зал був переповнений – представники влади, преси, голови сільських рад, завідувачі бібліотеками і клубами, колеги по студії «Сурми», шанувальники її таланту, молодь, рідні.
Напрочуд яскраво вплітались слова ведучих, одягнених в національні костюми, та музичні твори вокального ансамблю під керуванням Володимира Фоменка, в атмосферу, що панувала в залі.
Коли до слова запросили поетесу, зал завмер, слухаючи яскраво-щемні, тремтячо-ніжні, зворушливі творіння.
«Моя поезія проста, як я сама... бо все йде від серця, пропущене через серце, народжене любов’ю і стражданнями».
Зінаїда Дем’янівна прожила яскраве, хоч дуже непросте життя. Дитина війни, вона на собі відчула весь тягар і воєнних, і повоєнних років. Та погляд її очей, завжди лагідний, на обличчі посмішка, сама – українська мадонна, берегиня свого роду.
Почесна громадянка Синельниківського району, гордість не тільки району чи області, а всієї України. Виховала трьох дітей, має онуків, правнука. Ласкава мама, ніжна бабуся, проста, але дуже талановита жінка. Увага до доброго і красивого, до болів і негараздів взята нею від роду-племені. З такою любов’ю і повагою до неньки, країни, свого народу може писати лише дочка землі, її плоть від плоті.
Від природи чуйна і закохана в світ, Зінаїда Дем’янівна ніколи не була байдужим спостерігачем, тому її талант зміг породити такі вірші про матір, жінку-одиначку, просто людину. Тому й схиляється вона шанобливо в слові перед почуттям любові.
В привітанні керівника ВСК «Україна» Г.В. Колпака звучала синівська повага, відчувалась спорідненість душ. Його теж не залишають байдужим твори поетеси. Бо навіть онуки визнали, що такого неба, змальованого в віршах, у місті не побачиш. Йому теж болить доля села, горбочки розвалених хат, покинуті оселі і гнізда.
Порівняння в віршах Зінаїди Дем’янівни тривожать душу, мов струни кобзи. Хочеться ще й ще увечері дивитись на небо, на Чумацький шлях, Стожари, Віз, що народився з дівочих сліз.
Голова Луб’янської сільської ради Л.І. Гречко, щиро вітаючи авторку, не стримувала емоцій: «Все з глибини серця, слухаючи Вас, я плакала».
Поетеса прочитала багато своїх творів, на слова її віршів лунали пісні «Надвечір’я» та «Калина плаче». Вони осяяні цілющим світлом сокровенного життя.
...Я іноді розвеснена буваю,
Радію чом – не знаю і сама,
І пісню, ще, буває, заспіваю,
А п’яти припікає вже зима...
Незважаючи на вік, Зінаїда Дем’янівна оптимістка, у неї багато творчих задумів. Зал багато разів вибухав оплесками. Так присутні висловлювали своє захоплення її талантом.
Прозвучали вітання від Іларіонівського селищного голови, від Іларіонівської ЗОШ, від учнів цієї школи. Та все ж, мабуть, одним із найдорожчих подарунків був виступ онучки Олександри. Вона схвильовано прочитала вірша своєї улюбленої бабусі. Дівчинка дуже схожа на Зінаїду Дем’янівну: такі ж променисті гарні очі, м’яка посмішка. Почуття, з якими слухала поетеса свою онуку, не можна описати. Це букет любові, ніжності, гордості і невичерпної теплоти. Зал зустрів цей виступ овацією.
Поетеса від Бога, людина з великої літери, її слова з душі благословенні Богом – так говорила про свою «літературну» колегу Людмила Дем’яненко, висловивши загальну думку і почуття всіх присутніх в залі синельниківських поетів-аматорів.
Грушко-Колінько знаходить теплі слова навіть тоді, коли пише про звичайну роботу на городі, коли бачить пташку, чи небо, чи метелика.
Тематика віршів різноманітна. Вона ніби заглядає в душу. Її твори хвилюють, не залишаючи нікого байдужими. Вони лікують і збагачують.
Через душу мою до землі, до небес
Виникають слова і пливуть, як ручай...
І якщо озветься на поклик тих слів
Хоч єдина душа, спрагла і промениста,
Значить, вогник для неї запалити зумів ти.
Хай він сяє, як перли в рядочку намиста...
Хай збуваються всі ваші задуми і побажання, а життя буде схожим на квіти, які вам дарували в день презентації. Здоров’я і сили, наснаги і невичерпної енергії, і щоб ще довго-довго:
Раділа кожному із днів,
Які Господь відміряв...
Ніна БУТМАНОВА.
|
