На території міста Синельникове кілька пам’ятників, які нам нагадують про воєнні часи. Один з них - Воїнам-визволителям, що знаходиться на вулиці Квітневій. На відміну від інших монументів міста, цей пам’ятник в плачевному стані. Неозброєним оком можна побачити, що увесь постамент пам’ятнику вкритий глибокими тріщинами.
Зі слів місцевих жителів стало відомо, що долею пам’ятки цікавляться лише працівники колишньої швейної фабрики та учні 3-ї школи, які підтримують його в чистоті. Біля пам’ятника школярі проводять святкування Дня Перемоги, перші та останні дзвоники. Але з кожним роком збільшується шанс плачевного закінчення урочистої лінійки, адже навколо аварійного пам’ятника знаходиться паркова зона з за-сохлими деревами, що кожної хвилини можуть впасти.
- Минулого літа у безвітряну погоду в парковій зоні впало дерево. Скільки ми просили у комунальників спиляти сухі дерева, але на наш поклик ніхто не відгукнувся. А тут постійно гуляють діти, - розповіли місцеві жителі.
- Це братська могила радян-ських солдат, загиблих при визволенні міста Синельникового та померлих від ран в 1943–1945 роках. Пам’ятник встановлено в 1965 році.
У 1943 році у боях за визволення міста загинули смертю хоробрих воїни 25-ї гвардійської та 333-ї стрілецької дивізій. В братській могилі поховано 80 солдат, загиблих в боях у вересні 1943 року та померлих від ран в синельниківському фронтовому госпіталі, який розміщався в міській лікарні.
- На жаль, відомі імена лише 63 воїнів, - розповіла учениця 11 класу ЗОШ №3 Вікторія Ісаєва (на фото).
До речі, до 1956 року на території пам’ятника та прилеглих до нього вулиць знаходилося міське кладовище. Місцеві жителі і досі викопують рештки похованих там людей коли копають городи, проводять водопровід чи будують собі льох. Місцеві кажуть, що під час будівництва підвалу один з жителів вулиці Бараболкіна викопав дві труни.
Також історія монументу дуже тісно пов’язана з Георгієм Стедгановським (на фото справа), уродженцем міста Серго (нинішній Стаханов), котрий помер 19.12.1943 у Синельниківському фронтовому госпіталі. Після того, як його матері Катерині Смірновій повідомили про загибель сина, вона знайшла, де його поховали, та звернулася до місцевої влади з проханням облагородити могилу її сина, тому що вони не позначалися тоді ні хрестами, ні табличками з написом, хто там похований. На час війни, щоб позначити, де знаходиться могила, просто вбивали в землю дерев’яний кілок. Влада пішла їй назустріч та обвела поховання залізним парканом.
До речі, загиблих в госпіталі ховали не в одній братській могилі, а кожному відводилося своє місце на кладовищі. В одній могилі ховали по три людини. Разом із Георгієм Петровичем були поховані Марія Рогова та Григорій Голодник.
Але у 1956 році на старому цвинтарі дозволили будувати новий район міста, після чого кладовище було зруйновано разом з похованням солдат, а приблизно на місці захоронення було поставлено монумент, на якому височіють жінка та дитина.
- Можливо, це символізує Катерину Смірнову та Георгія Стедгановського, які лишилися нерозлучною сім’єю до наших днів, - каже керівник молодіжної історико-пошукової організації "Пошук-Дніпро” Євген Трушенко.
Шкода лише, що на реконструкцію пам’ятника не передбачені гроші в міському бюджеті на цей рік. Тому мати та син знову можуть бути навіки розлученні.
Євгеній ТИЧИНА.
|
