- Зі свого села я нікуди не поїду і зроблю його красивим, - сказав якось вчительці української мови Павлівської школи один десятикласник.
Сьогодні цього епізоду з юності він, можливо, і сам уже не пам’ятає, але люди цих слів не забули. Згадують їх кожного разу, коли виходять на вулиці села Павлівки і бачать, як „одягається” в теплу пінопластову шубу приміщення школи, як не втрачає свого призначення Будинок культури, як, немов у обласному центрі, приємною прохолодою в жаркий літній полудень дзюркотять фонтани, як шанується пам’ять односельчан у вигляді пам’ятника першому голові колгоспу Іллі Стратоновичу Малишку та реконструйованого меморіалу Невідомому солдату, як виходить на поля новітня сучасна техніка.
Не один рік ішов до цього зі своїм колективом голова С(Ф)Г „Павлівське” Олександр Гусак. Бо це саме він був тим юнаком, який ще 33 роки тому твердо вирішив пов’язати свою долю з селом, з хліборобською працею.
Агроном за освітою, він встиг відслужити в радянській армії, попрацювати шість років агрономом в колгоспі, який потім і очолив після не менш знаменитого другого голови Георгія Івановича Сорочинського. А через рік – сумновідомий грудневий 1999 року указ про невідкладні заходи по реформуванню сільського господарства. І почалося...
Як і всі колгоспи, пройшов тернистий шлях реформування, поділу, розподілу, розпаювання. Не допустив лише розбрату, бо не завів людей у безвихідь жадібним прагненням за всяку ціну заволодіти всім. Реально оцінивши сили і можливості, згуртував колектив хліборобів на трьох тисячах гектарів ріллі, незважаючи на те, що колгосп мав аж 7,5 тисяч гектарів. Тому лишились можливості для існування інших господарств, фермерів, одноосібників.
Хоча так званих інвесторів, охочих „порвати” господарство, теж вистачало.
- Одного разу навіть завітали представники фірми, яка займалась експортом в Україну бананів, - згадує Олександр Васильович. – Приїхали в лакових туфлях і кажуть:”Ну, покажите нам что-нибудь из сельского хозяйства”.
Він і показав - саму „родзинку” спецгоспу по відгодівлі ВРХ, яким був колгосп „Свердлова”. Результат – німа сцена посеред куп гною та багатоголосого голодного мукання тварин.
- Нет, это не для нас, - втягуючи брудне взуття в „джипи”, підсумували візитери.
Ось так корівоньки врятували Павлівку від навали „інвесторної саранчі”, не давши її розграбувати та перетворити в „бананову республіку”. Можливо, саме тому, із вдячності, продовжує Олександр Васильович зберігати молочну череду в господарстві.
Втім, як згодом з’ясувалось, тваринництво для багатьох новостворених агроформувань на Васильківщині теж стало „не для нас”. Ще можна знайти поодинокі свиноферми, а велику рогату худобу, особливо корів, практично ліквідували як клас.
У Павлівці ж досі лишається дві молочнотоварні ферми, на яких утримується 214 корів при загальній череді 540 голів. І що доволі здивувало - ми не почули від керівника скарг на їх збитковість чи на згубну державну політику в даній галузі.
5 тонн молока в день по ціні понад 8 гривень за кілограм – це реальні живі обігові кошти, по сто тонн органіки на гектар – це майбутня перспектива підвищення родючості грунтів. Обіцяна цьогоріч дотація по 1500 гривень на корову – хоч і незначна, але все ж реальна державна допомога, яку в господарстві не бояться оформлювати через можливі майбутні перевірки відповідних органів.
- Не бачу підстав для остраху, - розповідає співрозмовник. – Худоба у нас інвентаризована, поголів’я в наявності, працюємо офіційно. Тому для мене молочна галузь не лише соціальний проект, який дає роботу тридцяти односельцям, а реальний бізнес. Складний, унікальний, часом невдячний, але без якого не уявляю господарство повноцінним.
І все ж, думається, не усі секрети існування галузі цього разу відкрив Олександр Гусак, як-то дивна поведінка земельників у неоформленні пасовищ, непартнерська поведінка окремих партнерів, славнозвісний людський фактор та ін. Та головне - змовчав про те, про що кілька років тому зізнався під час невимушеної розмови: кожну людину можуть „допекти” проблеми та негаразди і тоді хтось шукає відраду у рибалці чи полюванні, пляшці чи азартних іграх, а він їде на толоку і годинами спостерігає за корівками.
- Повірте – стрес знімають не гірше від екстрасенсів.
Та все ж основу економіки господарства визначає рільництво, яке все свідоме життя вивчає Олександр Гусак і всього так ще й не осягнув. Бо прогрес кожного дня підносить щось нове, незвичне, змінються не лише технологія і механізми, змінюється світобачення. Приміром, хто ще десять років тому міг подумати, що фермерське господарство буде виробником та продавцем електроенергії? А сьогодні для павлівців це реальність.
Зокрема, в рамках реалізації програми „Зеленого тарифу” на дахах току змонтували і запустили в дію першу чергу сонячних батарей потужністю 0,33 мегавати. В складах уже лежить обладнання для другої черги потужністю 0,45 мегават, а в перспективі спорудження і наземної сонячної електростанції на восьми гектарах неугідь. (Якщо, звичайно, „проб’ють” бюрократично-корупційну стіну, яка останнім часом в даному сегменті істотно зросла).
Змінив свій звичний селянський вигляд і тік, де замість громіздких складів з’являються сучасні силоси. Дві банки по 3 тисячі тонн ще торік прийняли перше зерно, а під час нашого візиту саме почалось закладання ще однієї, що разом з наявними напільними складами на дванадцять тисяч тонн дозволять зберігати збіжжя до весни і продавати його в пік ціни. А саме так господарюють у С(Ф)Г „Павлівське” уже не один рік.
Гармонійно вписалась в інтер’єр току і сушарка на альтернативному виді палива – соломі.
А коли хтось захоче завітати в господарство за досвідом, то варто це зробити саме в ці дні, бо саме зараз тут розквітнув на шести гектарах яблуневий сад, п’янкий густий аромат якого можна просто пити. Хоча гостинно тут зустрічають завжди, і ви ніколи не забудете смак хліба з місцевої пекарні.
- Що вважаєте своїм головним досягненням за ці роки, що б змінили, була б можливість почати реформування колгоспу спочатку і як не помилитися сьогодні при черговій реформі - створенні об’єднаних територіальних громад? – поцікавились у Олександра Гусака насамкінець розмови.
- Змінити було б що, крім одного – все одно лишився б у селі. А досягнення – мабуть те, що поряд люди, які працювали зі мною ще двадцять років тому, що завжди і в усьому мене підтримує сім’я, що не розгубив друзів, що син Сергій пішов моїми стопами і сьогодні, отримавши освіту агронома, все більше і більше набуває досвіду та стає моєю надійною опорою.
При реорганізації громад в ОТГ важливо не повторити одного – примусу. Люди мають самі обрати свій шлях. Павлівська сільрада запрошувала до себе сусідів, але ті відмовились. Це їх рішення, а ми залишатимемось самостійно до останньої можливості, бо вважаємо себе спроможними. Підтвердження – частка нашої сільради в районному бюджеті 2017-го року склала 10 відсотків. Це внесок нашого підприємства, сусіднього фермера Сергія Берковського та всіх односельців, які працюють на землі.
- Першого травня Ви відсвяткували свій п’ятдесятилітній ювілей. Якого подарунку хотілось якнайбільше і які плани на майбутнє?
- Найцінніші прості людські бажання - щоб усі були живі-здорові, щоб настав нарешті мир на нашій українській землі. А планів стільки, що вистачить на ще на одне життя.
Станіслав ТКАЧОВ.
|
