Раївчанка Наталія Коваленко почала вишивати, коли знайшла свою долю – коханого чоловіка, за якого вийшла заміж майже 20 років тому. Це багата колекція вишитих картин свекрухи Зої Даниленко настільки захопила жінку, що вона не роздумуючи взялася за голку. Тепер вишивка – невід’ємна частина Наталиного життя.
Наталія Сергіївна ще за шкільних років опанувала техніку вишивання, втім бралася за невеличкі доробки: то серветку, то хустку, то подушку прикрасить самобутніми візерунками та орнаментами. І саме мати чоловіка, яка й своїй доньці прищепила любов до прадавнього українського мистецтва, надихнула на створення серйозних робіт.
– Це Зоя Олександрівна ознайомила мене з різноманітними тонкощами вишивання. Розповіла, як вдало й правильно підбирати кольори, радила кращі нитки і навіть навчила тому, що голка для вишивання має бути спеціальна – з тупим кінцем, бо до цього я всі пальці наколювала до крові, – ділиться з нами рукодільниця.
У цих жінок з золотими руками навіть син й онук Міша, якому влітку виповниться 14 років, іноді вишиває, попри те, що це вважається далеко не хлопчачим захопленням. Як виявилося, пані Наталія не тільки рідну дитину навчає рукоділлю, а й багатьох інших. Вона – вчитель молодших класів за фахом – сьогодні працює керівником гуртка, який охоплює багато видів декоративно-ужиткового мистецтва: вишивання, плетіння макраме, створення оберегів, ліплення з солоного тіста тощо.
У колекції майстрині Наталії вишиті картини та образи святих, прикрашені хрещатими візерунками сорочки та сукні, оздоблені стрічками жіночі торбини, кокетливі дівочі бантики та заколочки. Наразі рукодільниця вишиває льняний піджак на кнопці, який стане родзинкою літнього образу.
Двадцятого травня, у ювілейний, 15-й День вишиванки, ми познайомили вас з династією вишивальників не дарма. Для кожного українця вишиванка – це його оберіг, ідентичність, історія. Тож, допоки є поміж нас продовжувачі традицій народного ремесла, яке сягає глибини віків, українці мають генетичний код нації, що зашифрований у вишивці.
Орися ЛАДАТКО.
|
