За 7 років свого існування гурт «Фіолет» зробив майже неможливе – без розкрутки на телебаченні, без постійних ротацій на радіо, лише завдяки щирості, таланту і невпинному прагненню поділитися зі слухачем тим, що хвилює, він став одним з найяскравіших і найвпізнаваніших на українській сцені. Його виступи збирають дедалі більшу аудиторію, занурюючи її в світ, де панують Музика і Слово.
Всеукраїнський тур на підтримку нового альбому «True Love», на жаль, не проліг через Дніпро. Тому ми зустрілися з лідером «Фіолету» Сергієм Мартинюком у харківському арт-клубі «Корова», де він охоче погодився дати інтерв’ю для «Берега надій».
- Багато хто з українців дізнався про «Фіолет» саме завдяки проекту «Х-фактор». Метою участі в шоу було заявити про себе на більш широкий загал. Чи була досягнута ця мета?
- По-перше, не погоджусь з тим, що «Х-фактор» додав нам популярності. Ми проводили опитування в декількох містах, і лише одна людина з десяти, що приходили на концерти, дізналася про нас завдяки шоу. А по-друге, ні, мета наша не досягнута. Можливо, ми вибрали не той репертуар, чи не той репертуар обрав нас, але ми, як «волинські пацики», не шукаємо легких шляхів. Ми могли обрати якусь ліричну баладу, від якої танули б дівчата, але, розуміючи всі ризики, і те, що це – абсолютний неформат на такому рейтинговому шоу, зіграли чи не найважчу з наших пісень – «True love». Та попри це здобули багато корисного досвіду, хороших знайомств, усвідомлення того, що вийшли із звичної для нас зони комфорту. Це була гарна школа.
- Можливо, у тебе залишились добрі контакти з кимось із учасників проекту?
- Так, ми гарно дружимо з хлопцями з гурту «Без Обмежень», дуетом «The Oscar Wild» (Павло Пігура і Віталій Сичак).
- А чи є в тебе фаворити, яким ти бажаєш перемоги?
- Ні, я не дивлюсь «Х-фактор», і навіть жодного нашого виступу не бачив, хоча багато чув про те, як це все монтували, як пісні наші різали. Я свідомо не дивився, бо не хотів себе нервувати зайвий раз.
- На «Х-факторі» ти казав, що фіолетовий – це колір легкого безумства. Тому стає цікаво, в яких кольорах оформлені ваші квартири?
- Одна з кімнат у моїй київській квартирі оформлена дуже психоделічними шпалерами. Коли я переїхав до Києва, винайняв квартиру, то переді мною стало питання про ремонт у одній з кімнат, зокрема, які шпалери поклеїти. Тоді я пішов до якогось будівельного гіпермаркету і обрав там найбільш психоделічні шпалери таких термоядерних кольорів, що важко собі уявити! У людей, які ніколи не були в мене вдома і вперше потрапляють до кімнати, складається враження, що вони опинилися в одній з невідзнятих серій «Твін Пікс» Девіда Лінча. А спальня - в світлих бежевих шпалерах. Що там у хлопців, я не пам’ятаю, дуже все по-різному. Наразі ніхто з нас цьому уваги не приділяє, але я знаю, що коли в мене буде власне помешкання, то ми з дружиною будемо обирати все дуже ретельно.
- Яким, на твій погляд, є стан сучасної української музики та її розвитку?
- Мені здається, що з часів Революції Гідності в Україні багато чого змінилося в кращий бік. Я це не так пов'язую з якимись політичними реаліями, як з тим, що в суспільстві дуже зросла інформаційна напруга: маса негативу в новинах, війна на Сході, анексія Криму. Люди все більше почали звертати увагу на музику, як на можливість абстрагуватись від реальності, і саме так виросла кількість людей, які почали ходити на концерти, зросли масштаби фестивалів. Само собою це почало мотивувати музикантів до роботи, з'явилася маса нових проектів, навіть сформувалося таке поняття, хоча воно дуже аморфне і розмите, як «нова українська музика», яка саме в останні роки представлена загалу. Тому я вважаю, що зараз дуже відповідальний етап, і важливо не розгубити цю довіру слухача, яка почала виникати, а рости якісними музикантами, репрезентувати українську культуру не тільки внутрішньо, а й назовні.
- Можливо, серед українських музикантів є ті, хто близькі тобі по духу?
- Я навіть не замислювався над цим. Мені подобається творчість гурту «Димна суміш», яка фактично зараз не діє. Подобається енергетика на концертах гурту «O.Torvald». Дуже люблю тексти «Бумбоксу», Андрій Хливнюк для мене є кращим українським поетом-піснярем. Також є наші хороші друзі – «Тартак», вони по замовчуванню для нас, тому що чи не найближчі нам серед українських музикантів.
- Ти знаєш якісь дніпропетровські гурти? Можливо, доводилось виступати разом на фестивалях?
- Колись у нас на розігріві виступав дніпропетровський гурт «Невідверто» чи «Несподівано», не пам'ятаю точно назву. Ще знаю, що в Дніпрі колись була така культова група «Я и друг мой Грузовик», які зараз вже є київською групою і називаються «Вагоновожатые». Та і все, більш щось не пригадую.
- Мені відомо, що Вадим – гітарист «Фіолету», грає ще в двох музичних колективах – «Був’є» і «Freedom». Ще хтось з учасників гурту поєднує роботу в декількох проектах? Чи не заважає це вашому гастрольному графіку?
- Більшість гурту це робить. Той же Вадик Захарченко, Петро Свіст, Валик Миронюк – всі вони грають у кавер-групі «Такалаба». Це елітний кавер-гурт, що грає на весіллях, корпоративних заходах. Це дає хлопцям змогу не працювати на офісних роботах, а дозволяє заробляти на життя тільки музикою. Я вважаю, що це великий плюс. Звісно, в якийсь момент, коли ми будемо заробляти стільки, що хлопці зможуть легко кинути цю роботу – це буде круто. Але наразі завжди знаходимо консенсус. Вадик, - посміхаючись, звертається до гітариста, - ми знаходимо консенсус між «Такалабою», «Був’є» і «Freedom'ом»?
- Чи не заважає це вам?
Вадим (сміється): - Абсолютно не заважає!
- Ти є арт-директором фестивалю «Бандерштат». Як прийшла ідея створити цей проект?
- Хочеться відповісти словами Сергія Шнурова. Колись в нього спитали «Как Вам пришла идея создать группу «Ленинград»?», то він відповів «Потому что такой группы не было!». Але, якщо чесно, то я вів громадсько-політичну діяльність, перебував у одній з організацій, яка займалась патріотичним вихованням молоді, де відповідав за напрямок культури, почав робити невеликі концерти, фестивалі, і саме тоді прийшла ідея створити великий open-air, запрошувати відомі гурти. І в 2007 році власними зусиллями і зусиллями моїх колег провели перший фестиваль у Луцьку. В цьому році він вдесяте відбувся на Волині, і ми вже почали готувати 11-й фестиваль. Для мене «Бандерштат» - це моє дітище, гордість і мій головний біль.
- Наближається Новий рік і Різдво. Що зазвичай ти кладеш під ялинку своїм друзям та рідним?
- Я народився 28 грудня, то для мене зима – це одна з улюблених пір року. Ще з шкільних часів, я пам’ятаю, як починалось все 19 грудня, потім плавно переходило в шкільні дискотеки під ялинкою у спортивному залі, де я мацав за сідниці перших дівчат (сміється), а потім День народження, Новий рік, Різдво, і все це було для мене в рамках сім'ї. Я б не сказав, що в дитинстві у мене були особливо близькі друзі, тому я рідко тусив. У моїй сім'ї притримуються всіх традицій святкування різдвяних свят, хоча я не є релігійною людиною, але я все це якось приймаю, відчуваю як сімейну традицію і не наділяю релігійним змістом. Коли я приїжджаю до батьків, то завжди везу їм щось практичне, бо не люблю дарувати сувенірів чи чогось.
- А який подарунок, з тих що дарували тобі, запам’ятався найбільше?
- Сподобалось, як у минулому році на концерті у Львові у перерві між піснями на сцену вбігла дівчина, яка запізнювалася на потяг, і вручила мені банку білих грибів. І стояв я на сцені з цією банкою грибів, як Леонід Якубович у програмі «Поле чудес». Хоча я не дуже люблю гриби, але це сподобалось.
- Що ти побажаєш нашим читачам?
- Я б хотів усім, незалежно від того, якого вони віку, побажати менше сидіти в інтернеті. Я всім хочу побажати більше виходити на вулицю, більше тусити, більше знайомитись з новими людьми, множити досвіди. Хочу побажати тим, хто такого не робив, частіше казати своїм батькам, як ви їх любите, частіше приїжджати до них, дзвонити. А ще я хочу всім побажати читати книги, слухати музику, тому що це те, що нас у цьому грьобаному світі хоч на трошки робить людьми, бо ми постійно забуваємося про те, хто ми і що ми, а музика нас вертає до розуміння того, які ми є насправді.
Інтерв’ю вела Ксенія ЛЕНДА.
Фото Вікторії ІСАЄВОЇ.
|
