Хлопець з Волині, який звик до худоби (родина завжди тримала овець), вмів поводитися з нею, приїхавши на Синельниківщину, одразу потягся до корів. Розуміючи, що парубок знає підхід до тварин, керівництво колгоспу «Серп і молот» навіть запропонувало йому вчитися на зоотехніка, та Юрій вже зробив вибір – прикипів до «своєї» групи бурьонок. Ледь не єдиний дояр в районі, він не полишав худобу ані на день. Навіть путівку до казкових прибалтійських країв віддав колезі-свинарці, адже саме в ці дні його корівки мали телитися!
Таке ставлення до роботи, трьохтисячні надої помітили «у верхах». Юрій Балик був удостоєний ордена Трудового Червоного Прапора, а згодом ще одного – «Знак Пошани». Є у дояра й медаль «За трудову доблесть». Він став таки зоотехніком, згодом – завідував фермою, і в 1999-му офіційно вийшов на заслужений відпочинок. Але це офіційно, насправді ж працював ще чотири роки, передаючи досвід, вміння, любов до корівок молодим.
На подвір’ї Баликів у селі Вільному також завжди було кілька корів – не міг Юрій Якимович без них навіть вдома. Сьогодні ж доглядати за ними немає кому – сили вже не ті, то ж обмежилися курками та качками. Добре, що на паї отримують від С(Ф)Г «Анастасія» в достатній кількості зерна, щоб годувати своє хазяйство.
Ось уже півроку кавалер двох орденів Юрій Балик практично не підводиться з ліжка – лише за допомогою дружини сідає в ньому. До цього довгий час пересувався за допомогою ціпків. Така вона, ціна важкої самовідданої праці, яку кілька десятиріч поспіль віддавав державі.
Оксана ЛЕНДА.
|
