Минає ще один аграрний рік для хліборобів Синельниківського району. Рік у багатьох датах ювілейний, а тому й виникла ідея зробити репортаж у вигляді своєрідного погляду зі сторони, віддавши пріоритет не емоційним словам, а безпристрасному об’єктиву фотоапарата, який би показав зміни в галузі. Охопити змогли не всі підприємства, але з того, що побачили, вийшло ось що.
Першими на нашому шляху постали підприємства Славгородського куща, як колись звучало у аграрних зведеннях. Його візитною карткою на шляху з Синельникового до селища є Славгородське хлібоприймальне під-приємство. Переміни, розпочаті два десятки років тому Олександром Бережним, в тій чи іншій мірі продовжились наступними його керівниками і в результаті з колись посередньої філії Синельниківського ХПП воно виросло до потужної самостійної структури, яка стає в нагоді не лише сільгоспвиробникам нашого району.
Зміни видно здалеку у вигляді капітально відремонтованих покрівель, нових ангарів, привабливої квітами та зеленню території. А попереду, за словами нинішнього директора Віктора Гринька, ще немало задумів. І як добре, що збудоване нашими батьками та дідами працює і розвивається.
(Мимоволі на думку приходить інше колишнє підприємство – Синельниківський ресорний завод. От тільки доля його виявилась не такою щасливою і сьогодні від ще зовсім недавно потужних цехів лишились лише руїни...).
Однак не будемо буркотливими песимістами, бо скрізь і поряд знаходяться інші приклади, коли уже наші сучасники зводять корпуси нових підприємств. І підтвердження цього знаходимо тут же поряд – у ТОВ „ДВК”. На базі непримітної „совдепівської” перевалки виріс справжній елеватор, сучасний олійний цех, які забезпечують робочими місцями багатьох земляків керівника підприємства Дмитра Гапоненка. А продукцію товариства добре знають далеко за межами Славгородської ОТГ і Синельниківського району. Зокрема, під час нашого візиту тут вантажився черговий олієвоз з номерами іншої області. Тому не стане, очевидно, помилкою твердження, що протягом останніх років саме це підприємство Славгородського куща тримає лідерство за темпами розширення переробних підрозділів.
Одночасно триває розвиток польової бригади, яка поповнюється не лише новою технікою, а і незвичними для нашої зони культурами. Зокрема, тут уже чималу площу зайняли виноградом, насадження якого додається кожен рік. Бригадир Микола Авдєєв продемонстрував останні осінні дари янтарної ягоди, лозу якої ще треба буде підготувати до зими: обрізати, прикопати, законсервувати крапельне зрошення. Робота, прямо скажемо, не з легких і значний її обсяг ляже на жіночі плечі.
В охайності і естетичному вигляді будь з ким може посуперничати С(Ф)Г „За мир”. Причому, як на території контори, так і на бригаді, на току, на соціальних об’єктах, на обочинах прилеглих трас та лісосмугах. Доглянуті газони, клумби з квітами, ялинки, берізки та інші види дерев більше нагадують ботанічний сад, а не офіс звичайного фермерського господарства. А обкошені обочини та відремонтований коштом підприємства асфальт мав би змушувати добряче червоніти наших районних шляховиків.
Батько та син, два Миколи Зузики звикли до такого порядку і по-іншому вже не уявляють господарювання. Це їхнє прагнення до зразковості передається механізаторам, які такого ж порядку прагнуть на полях підприємства та на бригаді, де все знаходиться на своєму місці, де немає нічого зайвого, де в усьому видно руку справжніх господарів.
Активне будівництво ведеться і на базі ТОВ „Нива”. Торік зведено новий ангар для зберігання зерна, відремонтовано ще колгоспні склади, підлагоджено роботу мехтоку, встановлено нові сучасні багатотонні ваги. Снує територією току багатофункціональний теле-скопічний навантажувач типу „Моніту”, який значно полегшив роботу.
Але є у ТОВ „Нива” таке, чим може похвалитись рідко який фермер – козина та свиноферма екзотичних в’єтнамських свинок.
- Ніяка це не екзотика, а звичайний економічний розрахунок, - не погоджується з нами права рука керівника господарства Володимира Сулаєва його брат Валерій. – Наш козиний сир та бринза полюбились не тільки славгородцям, а з цих чорненьких свинок наші працівники мають чудові обіди.
Поряд – така ж база ТОВ „Агросвіт”. Ці два підприємства мирно ділять спільну територію колишнього замирівського току, перехоплюючи один у одного новинки, удосконалюючи базу зерносховищ. А хто не був рік-два на бригаді ТОВ „Агросвіт”, може її і не впізнати – скільки тут сталось позитивних змін. Оновився парк техніки, з’явились для неї „домівки” у вигляді ангарів та навісів. Умови майстерні дозволяють лагодити техніку за будь-яких погодних умов, а буквально два тижні тому викорчували старі дерева, підготувавши ділянку для посадки саду.
- Нехай яблуні радують колектив нарядним цвітом та вітамінною продукцією, - ділиться керівник Микола Карасьов.
Хоча ми добре розуміємо його справжню мотивацію до таких дій – довести, що і чоловіки розуміються на прекрасному. Адже навпроти перед входом до офісу вже давно милують око квітники, а його та кабінет спеціалістів перетворені на справжні оранжереї диковинних рослин старанням головного бухгалтера господарства і дружини Юлії Степанівни.
І нехай – адже краса будь-кому покращує настрій, а з хорошим настроєм діло жвавіше ладиться.
Далі польовими дорогами рухаємось до ТОВ „Гарант-Агро”.
- Пшениці тут цієї осені просто на диво, - не втримується від захоплення начальник райсільгоспуправління Микола Малюков.
А як могло бути інакше, коли практично всі вони посіяні по ріпаку та гороху – найкращому на сьогодні попереднику, який тут навчились стабільно вирощувати. Та і не тільки його, бо культура землеробства у ТОВ „Гарант-Агро” за-безпечується сучасною технікою, старанням механізаторів та знанням управлінської ланки.
Та сконцентрувавши усі зусилля на технологіях, до розвитку безпосередньо бази бригади довгий час руки якось не доходили. Але нинішньої осені все кардинально змінилось – розпочато капітальну реконструкцію подвір’я колишнього колгоспного гаража, яке є головною базою зберігання техніки. Майже на чверть території зводяться металеві бокси, які надійно захистять сучасну техніку і від погодних, і від інших негараздів.
Господарство також взяло курс на диверсифікацію виробництва. Зокрема, цех по виробництву олії вже не один рік нарощує продуктивність, сад цього року буквально завалив яблуками, що принесло не лише задоволення, а і оголило ще одну проблему – потребу мати сучасні овочесховища.
До речі, мало не забули згадати ще один підрозділ – гусеферму, якою опікується Олександр Бібік.
- Це на рівні хобі, - віджартовувався він під час нашого візиту.
Та оглянувши череди „гелготливих” двох порід, зі сказаним уже не погодились ми – поголів’я нешуточне і цілком достатнє для інкубування та забезпечення молодняком усіх бажаючих. Або можна придбати чотири-п’ятикілограмову птицю та приготувати знаменитого гуся з яблуками.
Ще донедавна „заграничне” слово фермер швидко увійшло у наш лексикон на зміну колгоспу. Хоча по суті це не завжди вірно, бо першочергове значення слова фермер означало сімейний бізнес. Але С(Ф)Г „Жулей” воно характеризує повністю, саме це господарство дійсно можна вважати сімейною справою. Його керівник Юрій Жулей разом з дружиною Любов'ю Іванівною згуртували біля себе все своє сімейство і навіть старший онук студент уже бачить своє майбутнє лише в фермерському господарстві.
Саме тому на бригаді зроблено все як вдома: капітально, логічно, красиво. Були випадки, коли представники фірм в пошуках господарства по кілька разів кружляли навколо бази, не наважуючись заїхати на подвір’я:
- Ми думали, що це якийсь парк чи база відпочинку, - дивувались вони з яблуневого та горіхового саду серед розаріїв та ялинок.
Залишається лише додати, що до існуючих сільгоспмашин кращих світових зразків цього року додалась давно омріяна надсучасна сівалка, що зробить технологію обробітку полів ще більш довершеною.
ПП „Шератон” Дерезуватської сільської ради якось ніби увесь час знаходилось у тіні виру ра-йонного життя. Можливо тому, що його власники немісцеві, а директор Юрій Конжаревич по натурі людина прагматична і уникає публічності. Але коли в активі з’являються вагомі результати роботи, то люди їх помічають і без „піару”.
Підтвердженням цього став і весняний семінар з вирощування ріпаку, і отримана урожайність зернових, і нові ангари на току, і сучасна імпортна газова сушарка для зерна (яку, на жаль економічно невигідно використовувати через космічну ціну газу), і намір якомога швидше збудувати мехтік, який потрібен не лише для оперативності під час жнив, а і через дефіцит кадрів для роботи на звичайних токових механізмах.
Це, між іншим, уже нагальна проблема багатьох сільгосппідприємств – кадровий голод. У віддалених селах все менше молодь залишається саме через периферійність, а мешканці населених пунктів наближених до міст - просто влаштовуються там на роботу.
А от у ВСК „Україна” таких скарг ми не почули. І взагалі, голова кооперативу з виробничої теми плавно перейшов на соціальну. Мовляв, сьогодні технологією та новою технікою нікого вже не здивуєш, а от такого панорамного вигляду центральної Великомихайлівської вулиці рідко де знайдеш.
- Люди живуть не на бригаді, фермі чи току, а у селі. Тому воно потребує повноцінної інфраструктури, щоб селянин не відчував себе меншовартісним від міського мешканця, - переконаний Георгій Колпак. Тому й не розділяє виробництво від соц-сфери.
Ну, а те, що за останні кілька років у нову техніку вклали до двадцяти мільйонів гривень – то так і має бути. Хоча „опирались” тут оновленню довго, вважаючи, що життєвий та хліборобський досвід керівника, помножений на старання механізаторів, компенсують будь-які заморські механізми. Аж доки не зрозуміли – з прогресом треба йти в ногу:
- Коли механізатор сів у кондиційовану кабіну трактора чи комбайна - він себе відчув людиною.
С(Ф)Г „Рой” без пере-більшення сьогодні є найбільш енергонасиченим та багатогалузевим господарством в районі. По це свідчать неодноразові семінари з показу новітніх світових зразків сільгосптехніки, які проводились тут цього року, наповнені свинями, коровами, бичками тваринницькі корпуси, надсучасний елеватор. А ще є досить амбітні плани, які змушують хвилюватись навіть зернотрейдерів. Тільки збутись вони можуть, як неодноразово наголошував керівник господарства депутат облради Володимир Рой, коли в районі буде єдність, а серед агровиробників взаємовиручка. Бо конкурента треба бачити не в сусідові, а у Польщі, Бразилії, Канаді та інших світових агролідерах і відбудовувати бізнес відповідно.
Ось таку картинку зафіксував об’єктив нашої фотокамери. Як ми уже попереджали читачів, не зовсім цілісну, адже цілий ряд господарств лишились поза кадром. Зокрема, багато чого можна було перейняти у таких керівників, як Андрій Усов, Віктор Борисов, Геннадій Риженко, Володимир Постол, Володимир Москаленко, Микола Петренко, Леонід Ведмідь, Микола Чабаненко. Впевнені, що ще трапиться нагода побувати і у них, адже процес хліборобства безкінечний.
Станіслав ТКАЧОВ.
|
