1. Як мисливці балку від пожежі рятували.

2. Наш щирий небайдужий помічник.

3. Стало легше дихати.

Зі словами великої вдячності хочеться розповісти про приємний подарунок для малозабезпечених самотніх пенсіонерів, який зробили члени місцевої спілки бджолярів. Вони від чистого серця передали для цієї категорії людей 62 кілограми свіжого запашного меду. За допомогою працівників нашого терцентру пенсіонери отримують цей корисний, насичений вітамінами продукт.

У минулому номері ми писали про збільшення Синельниківського району, до якого входитимуть також чотири сусідніх райони (Васильківський, Покровський, Межівський та Петропавлівський) та місто Першотравенськ (див. «Синельниківський район стане більшим», БН №30 від 23.07.2020 р.). Тоді ж і запропонували нашим читачам поділитися думками з цього приводу.

Дніпрові пороги часів козаччини.

2 липня в газеті «Берег надій» була надрукована стаття М. Слишика «Як реве Ревучий», яка викликала не просто подив, а й обурення. «Краевед с опытом» вирішив нам «подставить плечо» (хоча це більше скидається на «поставити підніжку»), і просвітити нас,  «правильно» розтлумачивши Шевченків «Заповіт», зізнаючись при цьому, що не є шевченкознавцем, та заодно й «поставити точку» в питанні перепоховання Шевченка, бо ми, мовляв, так дуже далеко зайдемо.

Для мене і моєї дружини Лідії Іванівни не стала несподіванкою звістка про присвоєння Олегу Яковіну звання «Заслужений лікар України» - він давно вже заслуговував на цю урядову нагороду. Притаманно, що ця оцінка Президента співпадає з думками синельниківців, про що свідчать писані і мовлені відгуки вдячності лікарю. 

Ветерани 333-ї Синельниківської і 35-ї гвардійської Лозівської дивізій 
з учнями і вчителями Зайцівської СШ 
біля братської могили на околиці Синельникового. Вересень 1983 р.

Прочитавши в №25 газети від 18.06.2020 в замітці «Ніхто не забутий…» розповідь Олени Іванівни Ткач про могилу біля переїздів у Синельниковому і відповідь газети на неї, я вирішила і собі надати, так би мовити, інформацію для роздумів. Думка про це виникла, коли я уважно проаналізувала статті «Синельниківщина пам’ятає» («БН» №16 від 16.04.2020) і «Знову вічний вогонь обпікає серця» («БН» №19 від 07.05.2020).

Закінчився ямковий ремонт дороги від Великомихайлівки до межі зі Славгородською ОТГ. Укладено 400 тонн асфальту.
 

У позаминулому номері вийшла друком публікація про те, що дошкільні освітні заклади Синельникового після понад двомісячного карантину врешті запрацювали («БН» від 11.06.2020р. «У Синельниковому відновили роботу дитячі садки»). Втім, радісна для багатьох подія обернулася «головним болем» для батьків, котрі на адресу редакції надіслали чимало відгуків, серед яких і позитивні, і ті, що потребували додаткових роз’яснень.
 

Нагадаємо, що у БН №23 від 4.06.2020 р. було надруковано статтю «Терцентр – Славгородській громаді, центр первинної меддопомоги – Раївській», де, зокрема, йшлося про виділення з районного бюджету коштів Роздорській селищній раді для забезпечення утримання 11-ти старшокласників, які мешкають на Писарівщині, але навчаються саме у Роздорській школі. 

Із 12 березня в Україні ввели карантин у навчальних закладах із метою запобігання поширенню коронавірусної інфекції COVID-19. Та, знаходячись у полоні своїх комфортних домівок, ми, одинадцятикласники Синельниківської ЗОШ І-ІІІ ступені №6,  не припиняємо навчатися: здобуваємо знання дистанційно, як і інші школярі. Хочеться подякувати нашим учителям за організоване для нас навчання. Ми з легкістю працюємо з додатком Google Клас, виконуючи завдання педагогів; тримаємо зв’язок через Viber;  переглядаємо телеуроки «Всеукраїнської школи онлайн»; готуємося до ЗНО –  намагаємося все виконувати якнайкраще. І ніби все вдається, скрізь встигаємо, оцінками задоволені, але кожному з нас не вистачає «живого» спілкування. Ми дуже сумуємо за однокласниками, усіма вчителями, атмосферою творчості на уроках, співом шкільного дзвоника та гомінкими перервами. Виконуємо завдання вдома –  а спогади линуть у школу…