Час біжить невпинно. Вже минуло п’ять років відколи ми відзначали 200-річчя Кобзаря. Особливо святково згадали «незлим тихим словом» Шевченка у школах. А презентація книги «З любов’ю до Тараса», присвячена його роковинам, сколихнула синельниківську спільноту і тоді ж, з великим ентузіазмом всі учасники презентації проголосували за спорудження в Синельниковому пам’ятника духовному генію і пророку українців, щоб наша земля збагатилася місцем, куди вдячні містяни могли б приносити квіти поету, який все життя віддав рідній Україні.
Прикро, що не змогли в минулому році спорудити пам’ятник генію. А в переддень 205-ї річниці Кобзаря, для роздмухування тління ідеї, наведу висловлювання 36-го президента США Ліндона Джонсона на відкритті пам’ятника Тарасу в Вашингтоні в 1964 р.: «Шевченко цілком заслуговує на почесті, якими оточується. Він був більше, ніж українець — він був державним мужем і громадянином світу. Він був більше, ніж поет — він був хоробрим войовником за права і волю людей. Він писав вірші, щоб вести рішучий бій за волю. Його поезія – з народу і для народу. Коло Шевченкових слухачів було таке широке, а вплив такий великий, що його слова знаходили читача і любов далеко за межами рідної країни. Видання його поезій були такі вартісні, що кожна родина старалася мати дві книги – Біблію і Шевченка»…
Високу оцінку Шевченку давав навіть кривавий Сталін, назвавши його талановитим поетом на всі віки. А ось Володимир Путін не любить Шевченка, і взагалі все, що пов’язано з Україною і Шевченком, викликає у нього ненависть. Журналісти спитали Путіна, як він відноситься до Шевченка. Почули у відповідь: «Никак. Шевченко это ваш украинский поэт, а у нас, россиян, имеется свой поэт, Пушкин». 
Давно відомо, що росіяни ревно відносяться до Тараса, називаючи його «нашим», «своїм». 
Сьогодні шевченкове слово особливо цінується в Санкт-Петербурзі, на Уралі, де створюються інститути Шевченка, Оренбурзька шевченкова енциклопедія. Люди переконані, що Шевченко не тільки поет і художник України і для України, він належить літературі, мистецтву, філософії всіх народів і країн світу, оскільки писав про всім зрозумілі прості речі – любов, свободу, гідність, справедливість, рівність тощо.
Наводжу ці приклади, щоб нинішні очільники громад та міста, трудяги-фермери і підприємці, від яких залежить, бути чи не бути Шевченку в місті, ще раз замислилися над величчю нашого генія.
Здійснена децентралізація не є духовним роз’єднанням людей. Синельникове і Синельниківщина будуть завжди, адже через них пролягли життєдайні автомобільні, залізничні, водні шляхи, якими пересуваються тисячі людей, котрі дивляться на нас, цікавляться нашим буттям, культурою. А ще – місцем «серед степу» над Дніпром, на яке вказував поет у своєму «Заповіті».

Валентин ВАСИЛЕНКО.

Від автора:
Вкотре порушуючи це питання, прохаю читачів відгукнутися письмово чи за телефонами: 067-647-22-46, 066-158-54-85.